2023-2024
картон, дерево, вугілля, штукатурка, папір
Робота є дослідженням особистого ще дитячого досвіду вдивляння в рани в контексті філософії християнства та на рівні осмислення фізичної оболонки людини. Це простір для реконцептуалізації етики спостереження за фізичними стражданнями.
Проєкт розкриває відчуття “своєї території” в діапазоні людського тіла. Тут воно стає останнім бар'єром. Тіло переживає усе неусвідомлене нами, досвід живе в ньому та шукатиме вихід. Тіло буде говорити, навіть коли мовчатимемо. В інсталяціях представлено матеріальну деструкцію і натуральні начерки, досліджується ідея шкіри і стін як захисних шарів, останнього бар’єру перед зовнішнім світом. Осмислення їхньої міцності й крихкості водночас сприймається як екзистенційна готовність чинити опір. Кожен і кожна з нас переживає порушення власного простору в різних масштабах й не лише на фізичному рівні.
Схеми з хірургічного посібника тут стають покроковим дослідженням. Це зображення тілесного страждання, що не є насильством, а втручанням задля порятунку. Змінене сприйняття болю емоційного й фізичного в час війни перетворюють наше бачення. Повернення до тіла, вивчення його наново - це своєрідна спроба відновити межі особистої території та відчути себе у них, знову довіритись своїм сенсорним системам. Після наслідків агресії всі ми ходимо по змінених ландшафтах української землі. Ландшафти власного єства - не менш важливі.
Проєкт представлено в рамках виставки “Моя територія”, Центр Інтелектуального мистецтва Меркурій, Львів, 2024.
